Вільне трактування цього формулювання журналістами, призвело до появи у прес-медіа помилкових тверджень, що вказане рішення фактично унеможливлює проведення громадськістю контролю за роботою міліції із використанням звукозапису, фото- або відеозйомки для фіксації дій правоохоронців.

Розглядаючи наведене вище рішення Конституційного суду у площині здійснення громадського моніторингу діяльності органів внутрішніх справ, необхідно зазначити:

1. Рішення тлумачить положення частини третьої статті 62 Конституції України, яка регламентує доведення винуватості особи у вчиненні злочину з метою її подальшого кримінального покарання.

При здійсненні громадського моніторингу, звукозапис, фото або відеозйомка співробітників міліції проводиться представниками громадськості не для доведення винуватості правоохоронців у вчиненні злочину, а виключно з метою фіксації стану забезпечення громадського порядку, ставлення міліціонерів до виконання своїх службових обов’язків в умовах публічності, дотримання ними прав громадян під час спілкування тощо. Такі дії є складовою загального громадського контролю за роботою МВС, який, як і будь який контроль за діяльністю державної інституції, повинен забезпечувати, перед усім, об’єктивне інформування суспільства й керівників відомства про ефективність його роботи. Отримані за допомогою технічних засобів матеріали про роботу міліції, є гарантією об’єктивності громадського контролю і повинні використовуватись не для кримінального покарання, а для врахування думки суспільства очільниками міліцейського відомства при прийнятті управлінських рішень, у тому числі визначення доцільності притягнення несумлінних підлеглих до дисциплінарної відповідальності.

Проте, слід зазначити, що у своєму рішенні Конституційний суд допускає, що фактичні дані про скоєння злочину можуть бути одержані не тільки в результаті оперативно-розшукової діяльності уповноважених на це осіб, а й випадково зафіксовані фізичними особами, які здійснювали власні фото-, кіно-, відео-, звукозаписи, або відеокамерами спостереження, розташованими як у приміщеннях, так і ззовні.

2. У рішенні звукозапис, фото або відеозйомка розглядаються виключно у контексті проведення оперативно-розшукової діяльності, яка здійснюється уповноваженими на те особами – власне, саме вони і повинні діяти з дотриманням прав і свобод людини та громадянина, застосовувати заходи оперативно-розшукової діяльності тільки у передбачених законом випадках та у відповідному процесуальному порядку. Оперативно-розшукова діяльність – це система гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів. Проведення представниками громадськості звукозапису, фото або відеозйомки поведінки співробітників міліції, не може розцінюватися, як складова оперативно-розшукової діяльності, оскільки такі дії здійснюються не в комплексі з іншими заходами, без цілеспрямованого наміру зібрати та зафіксувати фактичні дані про скоєння злочину та за допомогою технічних засобів, які перебувають у вільному продажі.

3. У рішенні наголошується на тому, що, відповідно до частини другої статті 34 Конституції України,кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір.

Стаття 32 Конституції України унеможливлює втручання в особисте і сімейне життя людини та не допускає збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу. Конституційний Суд України в пункті 1 резолютивної частини Рішення від 30 жовтня 1997 року № 5-зп (справа К.Г.Устименка) зазначив, що до конфіденційної інформації слід відносити саме відомості про особу - освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров’я, дата і місце народження, майновий стан та інші персональні дані.

Таким чином, збирання із застосуванням технічних засобів й подальше поширення отриманої нетаємної інформації щодо діяльності міліції, як державного органу в цілому, так і його окремих посадових осіб, не забороняється.

Джерело - http://umdpl.info